Мені було 12 років. Було тепле й вологе літо. Я йшов з палицею ровом понад верх на окраїні свого села, внизу паслась моя худібка — дві корівки, мале теля, зо чотири кози і один цапок. Весь час туди сюди гасав мій старий пес Рекс. В торбі я ніс з собою ще теплі двійко прісних паляниць з пічки і бутлик сі свіжим молочком. Попереду виднілась широка цілина та череда з моїми односільчанами. Сонечко йщло до заходу, худоба уже сита і від того не спішна пощипувала травичку, я приліг на теплу суху землю..» Саме так проходили дні кожного мого літа в дитинстві і ближче до осені я, з рум’янцями на щічках, весь повен егергії і радості, ніколи не хтів вертатись до міста хоч і приходилось. На все життя мені запам’ятається смак того повітря, зелені, бабусиних незрівняних паляниць... і звісно молока, парного і теплого. В ті далекі хороші часи мені випадало ним ласувати по літр-півтора в день.

Материал доступен на Ukraine.

Еще публикации автора